Ласкаво просимо до Гощанського к

                                                                  

                                                                                              

           Ласкаво просимо до Гощанського краю

Площа:

0,692 тис. кв. км (3,4 % площі Рівненської області)

 Районний центр:

смт Гоща

 Відстані:

від смт Гоща до м.Рівне — 30 км

від смт Гоща до м.Київ —- 290 км

 Адміністративно-територіальна структура:

1 селищна рада, 23 сільських ради,

1 селище міського типу, 63 сільських населених пункти

Гощанська районна рада

Гощанська районна державна адміністрація:

35400, смт Гоща, вул. Незалежності, 72

телефон (03650) 2-12-95,  факс (03650) 2-16-40

 

Голова Гощанської районної ради:

Поліщук Олександр Миколайович

 

Голова Гощанської районної державної адміністрації:

Ковальчук Юрій Дмитрович

 

Історична довідка

 

Багато про що може розповісти сива історія краю. Свідками його старовини є Свято-Успенська церква колишнього славного граду Дорогобуж, який згадується  як головне місто  Погорини ще в Іпатіївському літописі, а також Гощанська Свято-Михайлівська церква і взірець волинської архітектури  – Тучинська Свято-Преображенська церква.

Гоща лежить на правому березі Горині, яка підкрадається до берегів, помережених притоками. Містечко вітає Вас новобудовами, обрамленими медовими липами, затінком старовинного парку. Як стверджують топонімісти, Гоща зобов’язана своєю назвою  давньослов’янському «погост» – населений пункт, поселення,  яке існувало тут ще зі скіфського періоду. Інші вважають, що назва утворена від давньослов”янського слова «гоща», тобто скотарське стійбище, стоянка. За ще однією, найбільш поширеною версією назва містечка походить від слів «гостить», «гощу», «гостинний». Перша згадка у літописах про Гощу датується 1152 роком. У глибоку давнину великі Литовські князі подарували землю по  річці Горинь, між Корцем і Острогом, хрещеному магометанину Мурзі-Кирдей-Хану. На Волині Кирдей породичався з нащадками роду Голенків. У ХІV – ХVІІ ст.  його рід згадується  в історії як Гійські, Гостські, а згодом як Гойські. Вони займали досить видатне і почесне становище, підтримували православну церкву, засновували монастирі і заклади освіти, мали своїх представників у сферах влади.

У ХVI ст. Гоща, яка на той час мала привілей на магдебурзьке право, була тісно пов’язана з Почаєвом. Ганна Гойська була не лише фундаторкою Почаївського монастиря, але й передала йому ікону чудотворної Божої Матері, яка нині є однією з християнських святинь.

1600 рік став початком бурхливого розвитку освіти. Гаврило і Роман Гойські засновують у нашому містечку колегіум. У ньому викладачами були на той час вчені з європейським ім’ям – Симон Плідус, Теофіл Молітор, Войцех Копер, Данило Дорош. І саме в цьому колегіумі у 1600 – 1604 роках навчався юнак Григорій Отрепьєв, відомий згодом в історії як московський цар Дмитро Самозванець (Лжедмитрій). Отримавши в Гощі блискучу освіту і європейські манери, розпочав він своє сходження на  московський престол. Є припущення, що Дмитро родом із Гощі. Колегіум проіснував до 1637 року. Вже в наступному році Реґіна (Ірина) Соломирецька (Гойська) закладає монастир та вищу православну школу,  а згодом кілька початкових. Опікуном вищої Гощанської школи став Петро Могила, який на той час був духовним наставником всієї української освіти.

З 1640 року Гоща переходить у власність українського шляхтича Адама Кисіля. На його кошти був збудований діючий нині Свято-Михайлівський храм. Події визвольної війни 1648-1654 років також торкнулися Гощанського краю. Разом з козацьким загоном у Гощі перебував Тиміш Хмельницький, здобував звитягу Северин Наливайко.

Після 1654 року Гоща ввійшла до складу Острозького повіту, стала волосним центром. Місцеве населення  займалося переважно сільським господарством. Було і кілька мануфактур. В кінці ХVІІІ ст.  Гоща належить  поміщику Станіславу Костці-Лінкевичу.

А в 40-х роках ХІХ ст. Гощею володіють поміщики Валевські. До сьогоднішнього дня збереглася їх садиба, у якій тепер міститься районна бібліотека, а також унікальний парк, який можна назвати справжньою перлиною не лише Гощі, а й краю. Тут приємно поблукати без всякої цілі – і в літню спеку, і в осінню золоту прохолоду, насолоджуючись розмаїттям рідкісних  насаджень. Серед дерев та кущів є дуже екзотичні види: дволопатеве гінкго, болотяний дуб, софора японська. Вражає міць деяких екземплярів ясенів та каштанів,  стовбури яких сягають в діаметрі двометрової товщини.

 У  1870 році Гощу відвідує  відомий етнограф, автор національного гімну «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський.

 Внаслідок революційних подій початку ХХ століття Гоща у 1917 – 1920 роках перебувала під владою Росії, Австро-Угорщини, Директорії, більшовиків. Після цього,  аж до вересня 1939 року, містечко знаходилось під владою Польщі. В цей час тут існували дрібні кустарні підприємства , однокласна школа з польською мовою навчання. Лише з 1935 року її було  перетворено на семирічку.

 З 17 вересня 1939 року – Гоща  у складі Радянської України, а у січні 1940 стає центром району, створеного з Бугринської та Гощанської волостей Рівненського повіту. У травні 1940 року почалися сталінські репресії, частина гощанців була вивезена,  відірвана від рідної землі.

З липня 1941 року по січень 1944 року  – німецько-фашистська окупація. Було ліквідовано та пограбовано  установи, школи, бібліотеку, спалено частково парк і значну  частину райцентру, знищено біля тисячі чоловік мирного населення. В ніч на 19 січня 1944 року Гощу було визволено військами Радянської Армії.

 Гощанці розпочали відбудову  зруйнованого господарства. Життя завирувало, закипіла робота на колгоспних ланах. Завдяки працьовитості та життєздатності наших батьків та дідів  містечко та район відродилися. У повоєнний радянський період історії в райцентрі та селах споруджено нові школи, заклади культури, охорони здоров’я, прокладено дороги, водогони. Створено потужну виробничу базу підприємств, колективних господарств. У мальовничій лісовій місцині 1982 року  прийняв перших відпочиваючих піонерський табір «Агатівка» (тепер дитячий санаторно-оздоровчий комплекс). Щедрими здобутками полів та ферм заявили про себе, зокрема, колгосп ім.Жданова (тепер  ТОВ СГП «Імені Воловікова»), який очолював  Герой Соціалістиної праці П.М.Воловіков та радгосп ім. ХХV з’їзду КПРС (тепер державне підприємство дослідне господарство  «Тучинське»), яким і зараз успішно керує Герой Соціалістичної праці, почесний член Української Академії Аграрних Наук М.П.Зінчук. Разом з цим господарствами продовжує утримувати лідируючі позиції в районі і агрофірма «Мир», яку чверть віку очолює Заслужений працівник сільського господарства М.І.Поліщук.

Здобуття Україною незалежності розкрило нові можливості для пожвавлення економіки та духовного відродження. Незважаючи на труднощі періоду становлення молодої держави, значні перетворення  відбуваються перш за все в місцевій переробній  промисловості та сільському господарстві. Зміна відносин власності, інвестування, бізнесова активність роблять ці  провідні галузі більш економічно  ефективними. З серйозними інвестиційними намірами в сільське господарство, інші галузі прийшли в район і мають уже конкретні результати такі фірми, як «Кратос», «Євроінвестбуд», «Овас», «PST Україна»,  «Інсеко», «Амако». Прискореними темпами в районі здійснюється газифікація, впорядковуються населені пункти, розширюється і удосконалюється сфера діяльності закладів  соціально-культурного та освітнього призначення. Характерним є піднесення в літературно-мистецькій творчості. Про це, зокрема, свідчить видання  книг багатьох місцевих авторів, виставки картин тутешніх художників, успіхи аматорів сцени, які уже проклали шляхи і в зарубіжжя. Широко відомі такі творчі колективи, як народні аматорські хори «Чорнобривці» та «Барви», гурт «Терен», сімейний ансамбль Кубаїв, кіностудія «Азалія», автор і виконавиця Валентина Величко та інші.

Історія краю пов’язана з іменами видатних людей – К.Д.Ушинського (на території церкви Покрови Пресвятої Богородиці с. Рясники – могили баронеси Лідії Врангель та Марії Ушинської, невістки видатного педагога, яка мала тут маєток), К.Е.Ціолковського (у 1818 році в селі Малинівка народився Едуард Ціолковський, батько видатного вченого), Александра Квасневського, президента Польщі (до другої світової війни в с.Борщівка проживав його батько) та інших.